Як маріупольська влада закрила рота директорам шкіл. Лист Олександра Литвинського

Ще взимку директор 34-й школи у Маріуполі Олександр Литвинський поскаржився, що після того, як він у загальному чаті директорів маріупольських шкіл став писати критичні зауваження щодо діяльності міської влади, департамент освіти закрив чат.

Фактично цей чат був єдиним каналом зворотної комунікації, де педагоги мали  змогу не тільки отримувати накази та розпорядження, а і висловлювати власні думки.

Тепер цього каналу немає. 

Тоді Олександр Литвинський вимушений був адресувати звернення до освітнього омбудсмана. Перелік питань, які він поставив перед омбудсманом, такий:

• Невиплата грошей за простій вчителям.
• Примус директорів виконувати певну роботу під час простою, що заборонено законом.

Офіс освітнього омбудсмана звернувся до департаменту освіти Маріупольської міської ради. Отримав письмове заперечення щодо звинувачень, зазначених у листі Олександра Литвинського. І на цьому перевірка закінчилась.

Тож тепер Олександр Литвинський вимушений звертатися з листом до засобів масової інформації, де підіймає довгий перелік проблемних питань, які стосуються не тільки організації роботи освітньої галузі у Маріуполі, а і питання відповідальності, деокупації освіти і майбутнього Маріуполя.

Наводимо лист Олександр Литвинського повністю.

Трагедія Маріуполя, нажаль, починає потроху забуватися. Ми звикаємо до окупованого міста, до людей, які зрадили, до міської влади, яка продовжує брехати та імітувати свою значимість; ми звикаємо до байдужості тих, хто не має на це права. 

Кажуть, що після 24.02.2022 ми змінилися. Так, люди можуть змінюватися під впливом обставин, але їх сутність - ні. Якщо в середині було лайно, то воно не перетвориться на золото. І дуже небезпечно, коли російські прихильники не маючи всередині нічого українського, сьогодні займають високі посади. 

Хай би що не казали, мій досвід дає підстави припускати, що переважна більшість маріупольців мали і мають проросійськи погляди. Інакше не обирали б постійно до влади проросійських кандидатів. Навіть сьогодні є багато задоволених місцевою владою, або просто байдужі до того, що відбувається. Голосування про створення військової адміністрації маріупольці провалили (петиція не набрала й половини необхідних голосів) і на свавілля чиновників практично не реагують. Хтось боїться втратити свою посаду і сподівається тихенько пересидіти важки часи, хтось давно звик жити за законами сірого натовпу. Населення дуже пасивне, незважаючи на різні соціальні групи. І ось: маємо що маємо. 

Пам’ятаючи, що людям треба нагадувати, хто вони є, хочу сьогодні знову звернути увагу на освітянську галузь нашого міста. Бо мені не байдуже, яким буде життя після деокупації Маріуполя. Бойченко і Ко продовжують займатися популізмом і думають, що їхні прожекти вирішать всі проблеми за помахом чарівної палички. На відміну від цих персонажів та їхніх прихильників я - реаліст і знаю, з ким маю справу. Не хочу знову жити поряд зі зрадниками, з тими, хто був і є підлабузником цинічної міської владі, хто імітує велику роботу і краде під час війни. Ми це вже проходили...  

Міська влада і ті, хто її підтримує, думають, що роль освітян в процесі деокупації зводиться лише до створення проєктів. Ще раз стверджую, що без переосмислення сьогодення освітянами, які завтра будуть втілювати міську програму деокупації, все закінчиться лише розмовами. Освітня галузь - то велика рушійна сила. Освітні заклади охоплюють переважну більшість населення міста (учнів, вихованців та їх родини). Те, як буде думати, говорити і робити вчитель, вихователь, згодом відобразиться на всіх мешканцях міста. Пригадую геніальний вислів Вінстона Черчилля: «Шкільні вчителі володіють владою, про яку прем’єр-міністри можуть тільки мріяти». Отже, можна без перебільшення стверджувати, що в руках педагога - майбутнє країни. Тому 26.01.2024р. я звернувся з офіційним листом до т.в.о директора департаменту освіти Курського В.І. (E-mail: [email protected]) щоб отримати відповіді на деякі важливі питання. Пройшло вже понад два місяці від звернення, а відповіді немає, і зрозуміло чому. Я не підтримую імітацію роботи пана Курського В.І. Послухайте, нешановний мною пане Курський та інші «господарі життя»! Настане час і все одно доведеться відповідати. Кожному за своє... А поки що я озвучу те, чого так злякався цей чиновник і додам свої коментарі.

До повномасштабної війни у директорів шкіл Маріуполя у Viber був «чат керівники ЗЗСО». За його допомогою відбувалося спілкування між учасниками та, нажаль, малоефективний зворотній зв'язок з департаментом освіти. Але в січні поточного року за дорученням т.в.о директора департаменту освіти Курського В.І. доступ до повідомлень було закрито і чат перестав виконувати свою функцію. Я тоді надіслав пану Курському В.І. sms такого змісту: «Від нашого скривавленого Маріуполя залишилися лише спогади і можливість вільно спілкуватися між тими хто вижив, але міська влада в особі департаменту освіти (за вашою вказівкою) з переляку відібрала у нас і це право, заборонивши доступ до коментарів у чаті керівників ЗЗСО.  Ганьба!   Боїтеся правди?! Крім чату керівників, є інші джерела інформації.  Далі буде...»   На це повідомлення пан Курський В.І. теж не відреагував. Тому перші два мої запитання були про те, чи мав він право позбавляти мене та інших освітян міста вільно спілкуватися між собою і чути не лише вказівки департаменту?  Якби ж він не ховався від діалогу, а мої мовчазні колеги не боялися запитувати у влади про наболіле, то сьогодні була б інша ситуація в освіті та, мабуть, і влада була б іншою. Мені знову довелося звернутися до ЗМІ щоб довести - правду не приховати. Міський чиновник, напевно, не знає, що українці мають право висловлювати свою думку. Він, мабуть, не припускає, що в когось з його підлеглих може бути своя думка! Їх стиль керування тримається на забаганках господаря. Це - ганьба! І звідси випливає третє моє запитання: чи отримує пан Курський від мера Бойченка В.С., або його заступників вказівки щодо обмеження доступу до спілкування педагогів і обговорення у чатах неприємних тем для міської влади?

Наприклад, як ця влада працює, на що витрачає кошти громади, що робить для освітньої деокупації крім піару? Це дуже не подобається владі. А т.в.о директора департаменту освіти, як її представник, старанно виконує її забаганки. Нажаль, ті, хто завтра буде виховувати дітей (колеги-освітяни) за так званою програмою деокупації, ті, хто не має права бути осторонь від того, що відбувається, сьогодні мовчать. Чи їх все влаштовує, чи вони думають що завтра все зміниться? Питання риторичне…

Пан Курський В.І. крім названої посади ще є депутатом і тому повинен по-господарськи оцінювати витрати грошей нашої громади. Наступне моє запитання було про те, чи вважає він, як депутат Маріупольської міськради, доцільним під час війни грошові витрати громади на автопарк і охорону мера Бойченка В.С.?  Громадянська позиція і пріоритети того, хто керує освітою і готує програму по її де окупації, дуже важлива, бо вона демонструє справжні бажання чиновника. На мою думку, депутату Курському В.І., як і багатьом прихильникам Бойченка В.С. байдуже, куди витрачаються гроші, аби лише вони сиділи на посадах і отримували немаленьку зарплату. Для себе дорогеньких кошти знаходять. Це ще раз доводить їх справжні хвилювання…

Наступні два запитання стосувалися аналізу роботи освітньої галузі після початку повномасштабної війни та обґрунтування того, чому в дистанційному форматі на сьогодні працює лише 10% шкіл міста. Я неодноразово звертався з цим до департаменту в чаті керівників ЗЗСО, поки він працював. Відповіді не було. Чому? Бо аналізувати провальну роботу, це ж не хвалитися прожектами. Переважна більшість моїх колег, нажаль, як завжди промовчала. Прокоментую ситуацію дуже стисло, бо вже висвітлював її у попередній своїй публікації «Хто ми є?». 

… Сумно, але більшість дітей і вчителів так і не відчули себе хоча б дистанційно в рідному місті, навчаючись і працюючи в школах Маріуполя, бо влада міста не мала такого бажання, а директорам (крім шкіл, що працюють дистанційно) закрили рота оплатою 2/3 від окладу за вимушений простій, щоб, як каже влада, «зберегти професійні кадри». Мої обурення в чаті не діяли. Колеги мовчали… Знаходячись на простої, за вказівками департаменту, керівники закладів продовжують мовчки готувати матеріали атестації працівників, табелі обліку робочого часу та інше, тобто виконують роботу на простої, що є незаконним. Ми звикли все тягнути, тому продовжуємо… 

Тим часом наш департамент відповідає освітньому омбудсмену, що на простої директори роботу не виконують. Міська влада знову бреше, хитрить і щоб бути, про всяк випадок, осторонь - роздає свої вказівки через керівників освітніх округів. До речі, освітні округи у нас організовувалися, щоб перекласти на них частину відповідальності. Ще за кілька років до повномасштабної війни, без конкурсу було призначено слухняного директора департаменту освіти, дуже далекого від її розуміння; директорів шкіл вже не збирали на наради, не слухали нашу думку, не знайомили зі зміною кадрового складу, а лише роздавали вказівки за допомогою електронної пошти та освітніх округів. Щоб потрапити до керівника департаменту освіти, потрібно було записатися на прийом, як до міністра і не факт, що тебе вислухають. А тепер, коли немає зворотного зв’язку з департаментом освіти (чат не працює, на листи не відповідають), освітні округи стали спільниками цієї брехні. Тому я залишив чат свого освітнього округу. 

Кадрові питання, на мою думку, є дуже важливими для неформальної деокупації міста, бо керівник і педагоги будують стратегію закладу. Ця стратегія повинна працювати, а не залишатися на папері. І тому хочу спитати у міської влади: а вчителів Маріуполя не треба зберегти як професійні кадри? Для кого пишуться прожекти? Впевнений, що міська влада думає, що вчителі звикли до злиднів, тому обійдуться без підтримки. І таке відношення мене не дивує, бо ми самі цю владу до цього привчили.

Ще я згадував в листі про щомісячний фінансовий звіт руху коштів нашої освітньої галузі. До повномасштабної війни директори постійно звітували про отримані й витрачені державні та благодійні кошти (публікували на сайтах, оприлюднювали на зборах перед батьківською громадою), а департамент чомусь не збирається цього робити. Може це державна таємниця, чи є що приховувати? Правоохоронці! Ауу…

І останнє питання мого листа було про те, чи відчуває пан Курський В.І. як депутат міськради і голова комітету з питань освіти, відповідальність за провальну стратегію розвитку освіти Маріуполя під час повномасштабної війни і чи розуміє він як керівник департаменту освіти, у чому на сьогодні полягають його задачі?  

На мою думку, поняття «відповідальність» взагалі далеке від розуміння міською владою, а їх задачі зводяться лише до того, як найдовше утриматись на посаді. Тому й надалі вони будуть вихвалятися нереальними прожектами, фантазувати про деокупацію, пиляти міський бюджет і брехати, бо нічого іншого не вміють. Все це свавілля буде продовжуватися. поки мовчазна більшість не прокинеться.

Не дивлячись на таку сумну картину, у мене є надія, що брехня буде переможена, бо крім відомих персонажів і моїх мовчазних колег є ще спільнота небайдужих. Освіта  Маріуполя буде іншою: без брехні, показухи й лицемірства, без мовчазних виконавців. Для цього нам потрібно  пам’ятати про совість і ціну, яку ми всі заплатили. А цю міську владу та її підлабузників потрібно копняками гнати геть, і у звільненому Маріуполі біля міської вбиральні встановити «Дошку ганьби» з обличчями втікачів, брехунів і крадіїв від влади. То - найкраще місце для відомих героїв… 

Сподіваюсь, що так і буде!     

Від редакції 0629. Залишаємо за департаментом освіти Маріупольської міської ради право висловити свою точку зору на перелік проблем, які зазначив у своєму листі директор 34 школи.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube