Найкращий ліцей Маріуполя має всі шанси стати найкращим ліцеєм Києва. Дізнались, хто там викладає і кого навчає, - ФОТО

В Маріуполі до повномасштабного вторгнення працювали чотири ліцеї – міський, технічний, технологічний та морський. Проте зміг повноцінно відновити свою роботу  лише один – Маріупольський міський ліцей. 

Вчитись там було мрією сотень маріупольських школярів. Потрапити на навчання до ММЛ було дуже складно. Багато хто не проходив іспитів. Але ті, хто проходили і ставали ліцеїстами, вважали, що витягли щасливий квиток у майбутнє, бо ММЛ давав такий рівень знань та компетенцій, що забезпечував вступ і успішне навчання практично у будь-якому вузі не тільки України, а і Європи.

І ось тепер ММЛ фактично розпочинає все з початку, з нуля, як новий заклад столиці, одночасно намагаючись зберегти найкращі традиції викладання, які були притаманні закладу під час роботи у Маріуполі.

Чому лише міському ліцею вдалося відновитися? З таким питанням ми звернулися до директора ліцею Андрія Голютяка. Він вважає, що багато що залежить від керівництва. На жаль, керівники морського та технологічного ліцеїв стали співпрацювати з окупантами. Міському ліцею, на відміну від інших, вдалося зберегти колектив. А ще міському ліцею, можна сказати, пощастило. Так трапилося, що у лютому 2022–го директор Андрій Голютяк взяв коротку відпустку через родинні обставини, і коли почалося повномасштабне вторгнення, він був за кордоном, але терміново повернувся і став збирати інформацію про вчителів та учнів, збирати людей навколо себе.

«Мені дуже допомогли мої заступниці Ірина Цинкуш та Наталя Лучанінова. Вони взяли левову частку роботи по збору інформації. Їм вдалося вивезти із окупованого міста печатки, документи, ноутбук ліцею, хоча це все було дуже ризиковано. І завдяки їхнім зусиллям ми змогли вже в квітні 2022 року розпочати дистанційну роботу. Ми завершили навчальний процес, єдине тільки, не змогли видати атестати, тому що статус наш був невизначеним в той період. Тож  я звернувся до мера Вадима Бойченка і попросив допомогти відновити роботу, хоча б дистанційно. Але мер пішов далі – зустрівся з міським головою Києва  Віталієм Кличком. І Кличко запропонував нам не просто працювати, а стати новим закладом столиці. І ми, звісно, погодилися – бо у нас була команда, у нас були учні, які чекали цього. 

Вчителі – найкращі вчителі не тільки нашого ліцею, а і інших маріупольських ліцеїв – коли побачили, що я в Києві, працюю, збираю людей, кличу всіх до себе у команду – стали повертатися із-за кордону, з інших міст.

Це відповідь на ваше питання, чому ми змогли».

Сьогодні Маріупольський ліцей міста Києва об’єднує найкращих фахівців, власне, міського ліцею, технічного та технологічного. Це просто зіркова команда.

Навчальний рік у минулому році розпочинався для колективу ще дистанційно. Будівля в Пущі-Водиці, яку міськрада Києва виділила для маріупольського ліцею, потребувала ремонту.

«Тут все було в страшному стані, розетки вирвані, обшарпані стіни. Але адміністрація Оболонського району, де розміщується ліцей, зробила ремонт швидко і дуже якісно, придбала всі нові меблі. Маріупольська міська рада закупила для ліцею технічне обладнання – ноутбуки, проектори, інтерактивні дошки – все необхідне для сучасного освітнього процесу», - розповідає директор.

Ми йдемо з ним світлим коридором закладу і роздивляємось дуже маріупольський розпис стін, де є і маріупольський театр, і архітектор Нільсен, і знаменита маріупольська Вежа. А за відкритим вікном – зовсім не маріупольський ліс, і такий пташиний спів, який можна почути лише навесні.

«Так, місця тут дуже красиві. Ліс навколо. Тиша. На дітей, та і на нас, педагогів, це дуже позитивно впливає», - каже заступниця директора Ірина Цинкуш. Вона проводить невеличку екскурсію по закладу.

Ліцей розмістився на третьому поверсі київського інтернату. Окреме крило, окремий вхід. Дуже зручно.

Кабінети невеликі, проте комфортні, світлі, сучасні.

На уроках інформатики кожен ліцеїст забезпечений ноутбуком. 

На фото - вчитель інформатики Андрій Биков готується до уроку

Є окремий STEM-кабінет, де ліцеїсти займаються моделюванням, і навіть збирають БПЛА.

А це конференц-зала, де на стіні можна побачити вже новий логотип ліцею.

«Ми намагаємось зберігати традиції маріупольського міського ліцею, але ми маємо розвиватися, адаптуватися до нових умов. Тож зараз використовуємо два логотипи – старий та новий. У нас серед педагогів вже з’явився такий розподіл у спілкування – ліцей маріупольський, ліцей київський», - розповідає Ірина Цинкуш.

А от діти ніякого поділу для улюбленого ліцею не роблять. «Нас троє тут дівчат, які навчались у ліцеї ще в Маріуполі і тепер - у Києві. У ліцеї і було класно, і зараз теж», - каже Настя, вказуючи на дівчат, що мешкають з нею в одній кімнаті. 

Настя пансіонерка ліцею. Статус пансіонерки - те, що відрізняє її навчання у Києві від навчання у Маріуполі. Бо столичний заклад став не просто ліцеєм, а пансіоном. 

Зробити із ліцею пансіон запропонував Віталій Кличко. Обговорили, подумали, що дітям, які втратили рідне місто, може бути зручно жити і вчитися в одному місці. Тому зробили декілька кімнат для хлопців і дівчат.

Обладнали душові, пральні. Організували 5-разове (безкоштовне для дітей, все фінансує Оболонська районна адміністрація) харчування і отримали заклад абсолютного нового типу для України.

«Розумієте, у нас за кожною дитиною стоїть непроста історія. Хтось має батьків у полоні, у когось батьки в іншому місті живуть і не можуть переїхати до Києва, у когось обидва батьки воюють на фронті. Для батьків ось така форма навчання – це спосіб забезпечити дитину всім необхідним для життя і не турбуватися, а спокійно займатися своєю непростою справою», - розповідає Андрій Голютяк.

Він каже, що серед ліцеїстів є черга із бажаючих на пансіон. Кількість місць, на жаль, недостатня.

«Тому у нас пансіонери дуже добре навчаються, бо знають: на їхні місця є претенденти», - посміхається директор.

Ми прийшли до ліцею, коли учні як раз прокинулися, поснідали і виконували домашку.

Заняття в ліцеї починаються о 12 годині, тому що дві третини ліцеїстів вчаться дистанційно, з-за кордону. Вони там мають відвідувати місцеві школи, а після цього поєднуються до українського класу.

«Тому ми стартуємо пізно. О 12.00 початок занять. З 12 до 15 години ми проводимо лише 3 уроки з великою перервою. Є учні, які долучаються до нас вже після 15 години. Закінчуються заняття о 18.00», - розповідає Ірина Цинкуш.

Це незручно для тих, хто приїжджає вчитися із інших районів Києва. Після 18.00 із Пущі-Водиці, де розташований ліцей, важко добиратися. Тож Маріупольська міська рада придбала для ліцею автобус. Дуже зручно було, коли він вранці забирав ліцеїстів біля станції метро «Академгородок», а ввечері розвозив. Проте зараз частіше автобус стоїть, бо немає чим його заправляти. А такої статті витрат, як закуп солярки, у бюджеті ліцею немає. Але можливо проблему вдасться вирішити, наприклад, за рахунок спонсорів, і тоді ліцей повернеться до цієї практики з транспортуванням учнів.

Зараз серед 300 ліцеїстів 200 – з інших міст і країн, навчаються дистанційно. Для педагога це дуже складно. Вчитель у ліцеї одночасно працює і з аудиторією, яка знаходиться в класі, і з онлайн-аудиторією. А після уроку треба ще запис уроку викласти в Інтернет, разом з навчальними матеріалам, для того щоб ті, хто не встиг включитися на урок, зміг би самостійно засвоїти тему.

«Київські вчителі до нас йти працювати не погоджуються. Вони з таким навантаженням працювати не хочуть. А ми звикли. У нас є контакт з нашими дітьми. Є взаєморозуміння. І взагалі, тут дуже родинна атмосфера».

В цей момент в кабінет, де ми розмовляємо з пані Іриною, заглядає дівчина. «Пані Ірина, ви зайдіть до пані Наталі. Думаю, вона з вами поділиться. Я вдома була на вихідних. Ми там паски пекли».

Майже родинні стосунки.

На жаль, далеко не всі діти можуть поїхати до дому на вихідні. Але тут стараються створювати такі умови, щоб ніхто не сумував.

Наприклад, Алекс – він з Криму.

Жив і навчався у Феодосії, але завжди знав, що не буде все життя навчатися в окупації. Мама його з Донецька родом. Колись давно почула про Маріупольський міський ліцей, сказала, от було б класно там вчитися. Тож коли вони прочитали, що ліцей переїхав до Києва, ще і пансіон там з’явився, одразу вирішили – треба їхати. Алекс спочатку рік навчався дистанційно, а тепер і живе у ліцеї.

Хлопець мріє стати актором, захоплюється танцями і всі вихідні, поки інші їздять до батьків, займається саме ними. До бабусі і дідуся, які у Полтаві, їздив лише раз.

Йому складає компанію подруга Ляна (на фото  вище - поруч з Алексом). Ляна із Маріуполя. Найстрашніші дні бомбардувань пережила з батьками у місті. Спочатку переховувалася у підвалі будинку з годинником, а потім, коли його розбомбили, перебрались до підвалу спортзали, що поблизу. Поруч з нею у підвалі переховувалася і її вчителька, Ірина Цинкуш. «Це у нас тут дуже типова історія, багато хто з сусідніх підвалів», - пригадує, але вже спокійно Ляна.

Ляна дуже сильна в англійській і німецькій, але хоче, як і її друг Алекс, бути акторкою.

Поки спілкуємось, до компанії доєднується ще одна маріупольчанка, Аня.

Анюта знає шість мов. Окрім традиційних (німецька, французька, англійська, польська) у якості хобі вивчає латинь.

«Отак у нас, хтось захоплюється на відпочинку танцями, а хтось – латинь вивчає», - сміється Алекс.

Вони разом виглядають абсолютно щасливими і мріють про те, як можливо стануть президентами світу (чого вже там на дрібниці розмінюватися, їх тут, у ліцеї, вчать ставити перед собою високі цілі).

Високі цілі ставить керівництво і для себе.

Коли деокупація Маріуполя здавалась швидкою, задачі ліцею були абсолютно зрозумілими: зберегти педагогів, зберегти дітей, і повернутися відроджувати маріупольську освіту. Зараз, коли терміни деокупації туманні, стратегія розвитку має бути іншою. Про це і спитали у Андрія Голютяка.

«Стратегія є, - запевняє директор. – Зараз в Міністерстві освіти є ідея створити чотири регіональні опорні школи (по кількості окупованих регіонів України), які б могли приймати на навчання дітей з окупованих територій. Ми можемо стати опорною по Донецькій області. На Донеччині залишаються без української освіти приблизно 70 тисяч дітей. У міністерстві вважають, що ми можемо їх приймати. Проте я особисто думаю, що більш важливо повертати наших дітей із-за кордону. Рано чи пізно Україна стикнеться з проблемою нестачі молодих рук, нестачі кадрів. Повернення дітей буде найгострішою проблемою. І мені здається саме тут ми могли б бути корисними державі. Але для цього нам потрібний нормальний пансіон».

Нормальний – це значить, великий, пояснює пан Андрій. Тієї кількості місць у пансіоні, яка є зараз, недостатньо для того, щоб реалізувати цю задачу. Попит величезний – можливості обмежені.

Андрій Голютяк побував у пансіонах, які є за кордоном, в тому числі у Великобританії. Він впевнений, що це дуже перспективно. 

«Діти у пансіоні стають більш самостійними, розвиваються, гарно вчаться, соціалізуються. А в умовах, в яких опинилася значна частина дітей в Україні, ця форма навчання взагалі ідеально забезпечує всі потреби дитини», - вважає пан Андрій.

Тож перспективи у закладу є. Є місія, є впевненість у майбутньому і є бажання повернутися у Маріуполь і піднімати освіту там.

«Я переконаний, вчителі, які пішли на співпрацю з окупантами, більше не мають права викладати дітям. Тому нам належить повертатися і відроджувати українську освіту українського Маріуполя. Але і наших київських ліцеїстів ми не покинемо – будемо відкривати філіал», - ділиться планами Андрій Голютяк.

Попри існуючи проблеми, Маріупольський ліцей Києва вже робить гучну заявку на успіх серед дуже конкурентного середовища столичних шкіл. Вже після першого року роботи ліцей за якістю освіти і рівнем складання вступного іспиту його випускниками увійшов в десятку сильніших навчальних закладів Оболоні, посів 66 загальне місце у столиці і 102-ге місце – в Україні.

Серед 28 переможців Малої академії наук Оболонського району 9 – учні маріупольського ліцею.42 переможця предметних олімпіад на міському рівні. Ліцеїст Роман Меламуд став переможцем Всеукраїнської олімпіади з інформатики.

І це тільки результати за перший рік роботи в новому статусі. Тож все попереду. 

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube